Нотатки від тьоютора – Ярослави Хіміч, кандидата історичних наук, доцента, доцента кафедри арт-менеджменту та івент-технологій

Підвищення кваліфікації – це завжди професійна мотивація, нові ідеї, цікаві знайомства, позитивні емоції. Принаймні, це мій комплекс уявлень та відчуттів, який супроводжує навчання. І тут не важливо, чи виступаю у ролі викладача, тренера, тьютора, чи навчаюсь сама. Кожна група з підвищення кваліфікації – це неповторна атмосфера, яку створюємо ми разом. Це наш новий досвід, який ми отримуємо разом.
І, сьогодні, після завершення курсового навчання з підвищення кваліфікації групи працівників бібліотек (керівників структурних підрозділів, провідних спеціалістів наукових і публічних бібліотек) за програмою «Інноваційні зміни в бібліотеці на основі проєктного, кадрового менеджменту та ініціативної діяльності бібліотек», що відбувалось дистанційно на двох платформах – в Google Meet (відеоконференції) та на базі відповідного дистанційного курсу в MOODLE (https://e-osvita.org.ua/new/), не можу не відрефлексувати.
Навчання проходило з 1 по 23 лютого 2024 року в Центрі неперервної культурно-мистецької освіти НАКККіМ. Три тижні лекційних занять, виконання/перевірки практичних робіт, онлайн обговорень, обмінів досвідом… Насправді, напружена робота, з якою бібліотекарі впорались чудово. Група постійно працювала у повному складі, творчо та натхненно.
Так про що хотілося б сказати? Якими емоціями та враженнями хотілося б поділитися?
Я трохи узагальню, бо пишу про це вперше після 24 лютого 2022 року, оскільки довго не могла знайти в собі сили для подібних постів, і, можливо, певний час вважала, що зараз не час для звітів. Але завтра 24 лютого 2024 року – 2 роки від повномасшабного вторгнення. Два роки життя в іншій реальності, в якій ми не просто навчилися жити, а й працюємо, працюємо та навчаємось, підвищуємо кваліфікацію, волонтеримо, донатимо …
Чим же підвищення кваліфікації двох останніх років відрізняється та запам’ятовується?
1. Специфіка навчання з підвищення кваліфікації під час війни.
Тут і про різноманітні онлайнові формати, і про коригування тематики, змісту та наголосів (з’явилися нові теми, нові приклади, новий досвід). І про повітряні тривоги під час відеоконференцій; і про безсонні ночі через ворожі напади, вибухи… та вранішні виходи в онлайн, коли ти ще й намагаєшся переглянути новини по регіонах, вже з думками про конкретних слухачів, які зараз проходять навчання: «Як пройшла їх ніч?» (особливо, коли новини невтішні). Тут і про сльози на очах… і твоїх, і слухачів, коли хтось з них згадує (особливо – Луганщина, Донеччина, Харківщина, Чернігівщина) як працювали до війни, як евакуйовувались, що були змушені залишити і чого вже не повернути; або, коли говорять про мрії - як зможуть повернутися та як будуть працювати після деокупації…
Навчання змінилося, ми змінилися, змінилися умови, але, кожна група з підвищення кваліфікації доводить, що ми маємо продовжувати вчитися, ми маємо гуртуватися, обмінюватись кращими практиками, спільно думати про майбутнє. Підвищення кваліфікації працівників культури – актуальне, потрібне, затребуване. І я вдячна Центру неперервної культурному мистецької освіти НАКККіМ за можливість займатися цією роботою.
Тут можна було б поставити крапку, але кожне навчання особливе його учасниками.
2. Учасники навчання з підвищення кваліфікації – це, насамперед, дорослі люди, які мають певний професійний досвід та відповідні очікування. Це завжди і виклик, і підтримка для викладача. Виклик, оскільки викладач має бути не лише професійним, знати як теорію так і практику, орієнтуватися в сучасних трендах, але й володіти інформацією, знаннями, навичками, які будуть для учасників новими та корисними. Вміння ж викладача побачити та розкрити потенціал слухачів, дозволить зробити підвищення кваліфікації двостороннім процесом, а також, що на мій погляд, є однією з переваг групового підвищення – дає можливість професіоналам-практикам обмінятися досвідом, знайти нових партнерів.
Група бібліотечних працівників, що проходила навчання у лютому, була саме такою підтримкою та мотивацією. Учасники представляли різні регіони, та різні публічні бібліотеки – від потужних обласних, до невеликих сільських. Але, головне, вони були небайдужими, та прагнули до нових знань і комунікації. Приємно, що серед учасників навчання були і випускники Академії (спеціальність 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа»), і колеги, що, ще за мирних часів, вже підвищували у нас кваліфікацію та були налаштовані на навчання, і колеги, які підтримують з Академією партнерські зв’язки.
3. Профорієнтаційна робота та презентація Академії.
Кожна група з підвищення кваліфікації, це ті наші колеги, що розуміють специфіку культурно-мистецької освіти та можуть бути її провайдерами, або потенційно є нашими абітурієнтами та здобувачами. Історії, коли після курсів, до нас приходили на навчання не поодинокі, хотілося би, що б вони множилися.
Підвищення кваліфікації, отримання освіти, самовдосконалення мають тривати.
Дякую усім учасникам навчань з підвищення кваліфікації, що надихнули мене на ці роздуми!
Сподіваюсь, що наші мрії про Перемогу, мирне життя та розбудову української культури, обов’язково справдяться. Тож вже працюємо над цим. Стратегуємо, гуртуємо громади, активно займаємось проєктною діяльністю, розвиваємо партнерства, впроваджуємо нові послуги, тримаємо стрій.

Слава Україні!